перевод с укр. стих. Василя Стуса
"На Лисiй горi догоряє багаття нiчне..."
На Лысой горе тают искры ночного костра,
И осень сама листопадным огнём догорает...
Я Лысую гору, пожалуй, и сам забываю,
И вряд ли при встрече узнает меня та гора...
Мне помнятся тихими к вечеру дни октября,
То ветры студёные вдруг на неё налетают...
Пустые страницы порой моя память листает -
И горе, и малые радости - будто бы зря...
И только осенние дни - дни щемящих разлук...
И я уж не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
То ль умер уже, то ли жив, и живьём умираю...
И всё отзвенело, и всё отыграло вокруг.
Но всё ещё пахнут тоскою ладони мои,
И губ твоих горечь и соль на устах моих тает...
И птицей встревоженной Лысая горка взлетает
И глухо, как кровью в аортах, гурчат сизари.
оригинал
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забувається. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
На Лысой горе догорает костёр...
© Copyright: Григорий Пономарчук, 2019
Свидетельство о публикации №119100701443
Свидетельство о публикации №119100701443
Рецензии
И глухо, как кровью в аортах, надсадно гудят кубари - пропадает образ поэта?
Гора, та, что лыса, встревоженной птицей взлетает ( не поэт, а гора пролетает ??)
мОя память, а нужно - моЯ?
твОих запах, а нужно - твоИх ?
Ну, в результате переписки нашей - мною куплен сборник Стуса!
А Света Груздева - переслала его томик нашей общей подружке в Запорожье, будучи в Харькове ? Так что посылай Светлану в гости в Харьков - привезёт тебе желанный сборник ! С Любовью - Маргарита
Маргарита Метелецкая 07.10.2019 13:11 • Заявить о нарушении
Гора, та, что лыса, встревоженной птицей взлетает ( не поэт, а гора пролетает ??)
мОя память, а нужно - моЯ?
твОих запах, а нужно - твоИх ?
Ну, в результате переписки нашей - мною куплен сборник Стуса!
А Света Груздева - переслала его томик нашей общей подружке в Запорожье, будучи в Харькове ? Так что посылай Светлану в гости в Харьков - привезёт тебе желанный сборник ! С Любовью - Маргарита
Маргарита Метелецкая 07.10.2019 13:11 • Заявить о нарушении
Привет, Риточка. Спасибо за пометочки. Всё посмотрю.
Гора, та. что лыса - не катит. А Лысая гора - не проходит. Я на эту тему уже намучился. Про то, что гора "пролита", я всё знаю. но тоже не вписывалось...
Кстати. заменю кубарей на сизарей - понятнее будет, пожалуй.
Я Стуса перевожу очень трудно, но... такой катарсис переживаю в процессе, не поверишь. Как будто он где здесь же со мной. Такие вот дела. Спасибо, Риточка, большое за внимание к моим трудам - глубоконочным.
Григорий Пономарчук 07.10.2019 13:34 Заявить о нарушении
Гора, та. что лыса - не катит. А Лысая гора - не проходит. Я на эту тему уже намучился. Про то, что гора "пролита", я всё знаю. но тоже не вписывалось...
Кстати. заменю кубарей на сизарей - понятнее будет, пожалуй.
Я Стуса перевожу очень трудно, но... такой катарсис переживаю в процессе, не поверишь. Как будто он где здесь же со мной. Такие вот дела. Спасибо, Риточка, большое за внимание к моим трудам - глубоконочным.
Григорий Пономарчук 07.10.2019 13:34 Заявить о нарушении
Пусть будет просто ГОРА - без названия ! В контексте понятно, о какой речь? Без названия строку можно отлично переделать!
Раз катит - переводи!
Маргарита Метелецкая 07.10.2019 13:47 Заявить о нарушении
Раз катит - переводи!
Маргарита Метелецкая 07.10.2019 13:47 Заявить о нарушении
Стус Василь. Вибране. Час творчості.
Колеса глухо стукотять
Пам’яті М. К. Зерова
Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрічай, товаришу Хароне,
з лихом і з добром.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь.
Уже. Додому не вернуть,
додому не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усіх божат
і в мать і перемать,
Москва, гора Ведмежа, Кем
і Попів острів — шлях
за ґратами, за вартами,
розбухлий на сльозах.
І знову В’ятка, Котлас, Усть-
Вим, далі — до Чиб’ю.
Рад-соц-конц-таборів союз,
котрий Господь забув,
диявол теж забув. Тепер
тут править інший бог:
марксист, расист і людожер —
один — за трьох.
Москва — Чиб’ю, Москва — Чиб’ю,
печорський концентрак
споруджує нову добу
на крові і кістках.
Маргарита Метелецкая 07.10.2019 13:48 Заявить о нарушении
Колеса глухо стукотять
Пам’яті М. К. Зерова
Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрічай, товаришу Хароне,
з лихом і з добром.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь.
Уже. Додому не вернуть,
додому не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усіх божат
і в мать і перемать,
Москва, гора Ведмежа, Кем
і Попів острів — шлях
за ґратами, за вартами,
розбухлий на сльозах.
І знову В’ятка, Котлас, Усть-
Вим, далі — до Чиб’ю.
Рад-соц-конц-таборів союз,
котрий Господь забув,
диявол теж забув. Тепер
тут править інший бог:
марксист, расист і людожер —
один — за трьох.
Москва — Чиб’ю, Москва — Чиб’ю,
печорський концентрак
споруджує нову добу
на крові і кістках.
Маргарита Метелецкая 07.10.2019 13:48 Заявить о нарушении
Спасибо, это в какие годы написано? После первого срока?
Ладно, разберусь. Кники стуса мне не дождаться... слишком сложная просьба. Попробую через детей, хотя и они вечно своим заняты...
Григорий Пономарчук 07.10.2019 13:55 Заявить о нарушении
Ладно, разберусь. Кники стуса мне не дождаться... слишком сложная просьба. Попробую через детей, хотя и они вечно своим заняты...
Григорий Пономарчук 07.10.2019 13:55 Заявить о нарушении
Риточка, две последние строки с твоего посыла, спасибо, подправил.
А в строке:Пустые страницы порой моя память листает - там к месту пауза, и ударение становится на место... Вообще, этот спор мне всегда не нравился - слишком формальная основа. Есть, бывает. что инверсия ударения играет смысловую или ритмическую роль, или интонация... Но в данном разе - просто мелочь. Это всё, првда, на мой мало просвещённый взгляд. самайлик. Спасибо тебе ещё раз. отдохну и к вечеру попробую перевести предложенное. Вдруг покатит.
Григорий Пономарчук 07.10.2019 14:55 Заявить о нарушении
А в строке:Пустые страницы порой моя память листает - там к месту пауза, и ударение становится на место... Вообще, этот спор мне всегда не нравился - слишком формальная основа. Есть, бывает. что инверсия ударения играет смысловую или ритмическую роль, или интонация... Но в данном разе - просто мелочь. Это всё, првда, на мой мало просвещённый взгляд. самайлик. Спасибо тебе ещё раз. отдохну и к вечеру попробую перевести предложенное. Вдруг покатит.
Григорий Пономарчук 07.10.2019 14:55 Заявить о нарушении
Не поверишь, Риточка: перевёл. Но трудновато было - Василь Семенович писал это давненько, что-то писалось иначе, что-то звалось... Да и с ритмом не везде. Пусть уляжется, позднее подправлю, если что...
Григорий Пономарчук 07.10.2019 17:49 Заявить о нарушении
Григорий Пономарчук 07.10.2019 17:49 Заявить о нарушении
Ну, и слава Богу, дорогой Григорий! С Любовью - Маргарита
Маргарита Метелецкая 08.10.2019 13:20 Заявить о нарушении
Маргарита Метелецкая 08.10.2019 13:20 Заявить о нарушении
Трени М. Г. Чернишевського
Стус Василь
І
Народе мій, коли тобі проститься
крик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?
Державо напівсонця, напівтьми,
ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
а добре знаєш — грішник усесвітній
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів — з пекла і до раю,
це нависання в смерть, оця жага
розтлінного
весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
жахливі окрутенства — то занадто
позначено по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить,
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду,
Володарю своєї смерті, доля —
всепам'ятка, всечула, всевидюща —
нічого не забуде, не простить.
II
Виснажуються надра: по світах,
по диких нетрях, криївках і кублах
розсовано твій рідний суходіл.
Німі, нерозпізнанні вже уста,
серця студені, тьмою взяті очі
і шкарубкі долоні, де вже доль
не розпізнаєш лінії. То рештки
душі твоєї, що напівжива.
О болю, болю, болю, болю мій!
Куди мені податися, щоб тільки
не трудити роз'ятреної рани,
не дерти горла криком навісним?
Стою, мов щовб, на вічній мерзлоті,
де в сотню мишачих слідів угнались
розпадки тьмаві — і скупу сльозу,
що на морозі мерзне, ледь тамую:
це ж ти, мій краю, в цятках крові — ти!
Займанщино пекельна! Де не скинь
страпатим оком — то охлялі надра,
то рідний край пантрує звідусюди.
"Це ж я (на голос Йорика) — це ж я".
III
Чотири вітри полощуть душу,
у синій вазі стеблина яра,
у вирві шалу, в світ-завірюсі
чорніє безум хитай-води.
Біля колчану хвостаті мітли,
під борлаками, як запах бозу,
убрався обрій вороноконій
у смерк, у репет, у крик, у кров.
Новгородці, новогородці!
Загородила пуга дорогу.
У синій вазі стеблина яра.
Як білий бісер — холодний піт.
О білий світе сторчоголовий —
опріч опричнин — куди подітись?
Кошлатий обрій вороноконій
йде берегами ридай-ріки.
IV
Боже, не літості — лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
дай розірвати нам пута ці,
ретязі ці рознести.
Дай нам серця неприкаяні,
дай стрепіхатий стогнів,
дум смолоскипи розмаяні
між чужинецьких вогнів.
Пориве, пориве, пориве,
ревом порвемося в лет.
Бач — розсвітається зариво,
хай і на смерть, а вперед.
Благословенна хай буде та
куля туга, що разить
плоть, щоб її не марудити
в перечеканні століть.
Боже, розплати шаленої,
Боже, шаленої мсти,
лютості всенаученної
нам на всечас відпусти.
V
Зрадлива, зраджена Вітчизна в серці дзвонить
і там росте, наш пригнітивши дух.
Ви, нею марячи, зазнайте скрух і скрух —
і най вас Бог, і най вас Бог боронить.
Розкошлані на всіх вітрах вагань,
як смолоскипи молодого болю,
в неволі здобули для себе волю,
ногою заступивши смертну грань.
Щедрує вам безсмертя щедрий вечір
в новій Вітчизні — по громадді спроб.
Отож не ремствуйте, що вам на лоб
поклав Господь свій світлий перст нищівний.
Маргарита Метелецкая 08.10.2019 13:21 Заявить о нарушении
Стус Василь
І
Народе мій, коли тобі проститься
крик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?
Державо напівсонця, напівтьми,
ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
а добре знаєш — грішник усесвітній
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів — з пекла і до раю,
це нависання в смерть, оця жага
розтлінного
весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
жахливі окрутенства — то занадто
позначено по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить,
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду,
Володарю своєї смерті, доля —
всепам'ятка, всечула, всевидюща —
нічого не забуде, не простить.
II
Виснажуються надра: по світах,
по диких нетрях, криївках і кублах
розсовано твій рідний суходіл.
Німі, нерозпізнанні вже уста,
серця студені, тьмою взяті очі
і шкарубкі долоні, де вже доль
не розпізнаєш лінії. То рештки
душі твоєї, що напівжива.
О болю, болю, болю, болю мій!
Куди мені податися, щоб тільки
не трудити роз'ятреної рани,
не дерти горла криком навісним?
Стою, мов щовб, на вічній мерзлоті,
де в сотню мишачих слідів угнались
розпадки тьмаві — і скупу сльозу,
що на морозі мерзне, ледь тамую:
це ж ти, мій краю, в цятках крові — ти!
Займанщино пекельна! Де не скинь
страпатим оком — то охлялі надра,
то рідний край пантрує звідусюди.
"Це ж я (на голос Йорика) — це ж я".
III
Чотири вітри полощуть душу,
у синій вазі стеблина яра,
у вирві шалу, в світ-завірюсі
чорніє безум хитай-води.
Біля колчану хвостаті мітли,
під борлаками, як запах бозу,
убрався обрій вороноконій
у смерк, у репет, у крик, у кров.
Новгородці, новогородці!
Загородила пуга дорогу.
У синій вазі стеблина яра.
Як білий бісер — холодний піт.
О білий світе сторчоголовий —
опріч опричнин — куди подітись?
Кошлатий обрій вороноконій
йде берегами ридай-ріки.
IV
Боже, не літості — лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
дай розірвати нам пута ці,
ретязі ці рознести.
Дай нам серця неприкаяні,
дай стрепіхатий стогнів,
дум смолоскипи розмаяні
між чужинецьких вогнів.
Пориве, пориве, пориве,
ревом порвемося в лет.
Бач — розсвітається зариво,
хай і на смерть, а вперед.
Благословенна хай буде та
куля туга, що разить
плоть, щоб її не марудити
в перечеканні століть.
Боже, розплати шаленої,
Боже, шаленої мсти,
лютості всенаученної
нам на всечас відпусти.
V
Зрадлива, зраджена Вітчизна в серці дзвонить
і там росте, наш пригнітивши дух.
Ви, нею марячи, зазнайте скрух і скрух —
і най вас Бог, і най вас Бог боронить.
Розкошлані на всіх вітрах вагань,
як смолоскипи молодого болю,
в неволі здобули для себе волю,
ногою заступивши смертну грань.
Щедрує вам безсмертя щедрий вечір
в новій Вітчизні — по громадді спроб.
Отож не ремствуйте, що вам на лоб
поклав Господь свій світлий перст нищівний.
Маргарита Метелецкая 08.10.2019 13:21 Заявить о нарушении