Причалили, сумно, скрiзь жовта вже осiнь...

                ***
Причалили,сумно, скрізь жовта вже осінь
Встелила барвисті, мов шовк, килими,
Зими, братці любі, не хочеться зовсім,
Та хто ж нас питає, де Цар наш- де ми...
Довкола краса,як у хатній світлиці,
Як в красних палатах самої цариці-
В оздобах коштовних весільне шатро,
Де літечка свято,мов грім, відгуло...
І що не кажіть, вже сумую за літом,
За співом пташиним ще в сонних лісах,
За стежкою в спеку таку розігріту,
Що болісно стати без сліз на очах...
А вишні, черешні, о, Боже мій, милий,
Такі лише вдома, ще, може, в раю,
Якби, святий Боже, ти дав мені крила-
Летіла б я в вир крізь оселю свою...
Я плакала б, мабуть, кружляючи в небі,
Вдивляючись в кожне знайоме віконце,
Де чутно, як дмухає вітер зі степу,
Де видно, як сходить знов вранішнє сонце...
Причалили,сумно,скрізь жовта вже осінь
Встелила барвисті, мов шовк, килими,
Зими, братці любі, не хочеться зовсім,
Та хто ж нас питає, де Цар наш- де ми...
Довкола краса, як в святковій світлиці,
Як в красних палатах самої цариці,
В оздобах коштовних весільне шатро,
Де літечка свято, мов грім, відгуло...

             ***