Пригоди лiсу

Он там на небі краєвиди сині...
Ця мить прекрасна, сповнена, осіння.
Пригоди лісу вже мене торкнулись.
Пригоди теплі зовсім не забулись.
Скорилась світу, змила звуки милі
З душі своєї і тихенько сплю.
Та не згоріли, тонуть ніжні хвилі,
Як той печерник, котрого люблю.
Безсило тану десь у снах вчорашніх.
А він блукає, стукіт серця п‘є.
І я знаходжу те, чого не знаю.
Те, що полином сильно віддає.
Була б самотня,
Та не те ж турбує.
Є щось таємне у його очах.
Той спогад давній так мене руйнує...
Я жити хочу. Душу квилить страх.
І світ зів’ялий віднаходить знову
Щось миле серцю, трішки ожива.
Не дасть забути. Тихо відізветься.
Той світ колишній, схожий на дива.


Рецензии