Заїли як блохи собаку льоди самоти
І відчай поцупив щасливих моментів клейноди.
Кайданки ще цілі, відчутний до болю їх тиск,
Я п’ю нелюбові гіркий пересолений подих.
Отруту пекучу й ненавиджу долю таку,
Сплюндровані ночі, які проклинаю до ранку.
Життя забирає потвора – павук каракурт,
Що серце отримав, неначе якусь забаганку.
Мов іграшку гарну, та тільки вона ще й жива,
Колись так раділа своєму примарному щастю.
Засохлі зернини зітліли, пройшли вже жнива
І скроні сивіють невпинно від зим надто частих.
21:01, 03.10.2019 рік.
Зображення: https://mrpl.city
Я п ю нелюбовi гiркий пересолений подих
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2019
Свидетельство о публикации №119100308444
Свидетельство о публикации №119100308444
Рецензии
