У городі – вітер з поля, -
і колючий, і лихий…
не кляну я свою долю,
не замолюю гріхи.
Та буває, що й прогляне
із-під вій скупа сльоза, -
ох ти ж, доле безталанна,
хто ж тебе так прив'язав?
У тугий скрутили вузол –
не розв'яжеш, не втечеш.
З поля вітрюган байдужий
душу холодом пече.
Вже і віку доживаю,
а усе ще жду когось…
Може він за небокраєм,
та зустріть не довелось.
Травень 2017.
Кто её так привязал
© Copyright: Карпенко Наталия, 2019
Свидетельство о публикации №119100307718
Свидетельство о публикации №119100307718
Рецензии