Ганебний Вовк, що так дістав отару,
Гриз всіх підряд, не раз громив кошару.
Дер вовну, а із шкір шив комірці...
Наплакались Овечки й Баранці.
Щоправда хворих, сухоребрих не чіпав.
Та, хто лиш вовною хоч трішки обростав,
Він тут, як тут: наскочить, обдере
І враз нажите хутро відбере.
Зубами клацне: цить, бо загризе!
Та хто й кому поскаржиться на це?
Вівця - створіння мирне та дурне,
Проте без зайвих труднощів збагне,
Що сенс повинен мати всякий труд
І, що плоди його не загребуть
Якісь Вовки, чи інша Псяча рать,
Бо вишкірені зуби вже стирчать...
І понеслось... Який тобі достаток?!
Ніяких змін! Лиш збільшився податок!..
Тепер пасуться Вівці на узліссі,
Щоправда не патлаті - зовсім лисі:
Начхать на хутро (даром не працюють),
Лиш по траві копитами тупцюють.
А Вовк сердито клацає зубами:
"Я щось придумаю і ще натішусь вами!"
Вовк-податкiвець
© Copyright: Андрей Королёв 7, 2019
Свидетельство о публикации №119092909556
Свидетельство о публикации №119092909556
Рецензии