Ось і село рідненьке,
Тихо неначе спить.
Сонце сідає низенько,
І я ловлю його мить.
В смутку стоять дерева,
Торкаюсь я їх душі.
Тільки кричить Тетерів,
Я тихо пишу вірші.
Стежка до болю знайома,
Від парку до парку веде.
Дитинство тут босоноге,
Краєм пам'яті знову веде.
Дивлюсь я і сердцем радію,
Що в грудях так трепетно б'ється.
Душа моя має надію,
Що знову сюди вернеться!!!
Мить-що торка ться душ
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2019
Свидетельство о публикации №119092603070
Свидетельство о публикации №119092603070
Рецензии