Негiдний учинок - казка

Любі друзі, вас вітаю.
Оповідку гарну маю.
Оповідка ця незвична,
розповів її лісничий.
Отже слухайте, маленькі,
приповістку про опеньки.

Восени, одного ранку,
після ситного сніданку,
взявши кошики й ціпочки,
вийшли діти по грибочки.
Золотавий ліс шумить:
- Гей, до мене зазирніть!
Урожай грибів збирайте,
тільки пильність не втрачайте.
Гриб-поганка — це отрута,
для життя загроза люта!

Йдуть стежинкою тож діти,
їм махають листям віти.
Серед них мала Марічка,
дуже чемна й доброзична. 
Ось узлісся. В ліс звернули...
В різні боки вмить гайнули,
за умови не губитись,
озиватись та не критись.

Ходять лісом грибники -
заглядають під дубки,
до пеньочків підбігають...
Та грибів, гай-гай, немає.
А тим часом всі опеньки,
дуже жваві та хитренькі,
під листочки заховались -
грати в піжмурки зібрались.

Та Марічка не вступає -
у траві хитрюг шукає.
Ну, а ті вже тишком-нишком
грають там у “кішки-мишки”.
Утомилася одначе.
Тільки, що це? Хто там скаче?!
Довгі вуха, жваві лапки...
Та це ж, звісно, зайченятко!

Позабувши вмить про втому
(ще вертатися додому),
залишивши край пеньочка
кошик свій, у нім грибочки,
за звірком дівча побігло.
Та зайча зірватись встигло -
між дерев воно петляє...
А малА й не помічає,
що лісок стає дрімучим,
від ялиночок колючим.

Озирнулась: Де пеньочки?
Де мій кошик? Де грибочки?
Ліс глухий лише стоїть,
пУгач голосно кричить.
Друзів зве тепер Марічка,
вторить їй луна лиш зично.
Бо немає вкруг нікого.
Як знайти назад дорогу?

Тільки раптом дивна зміна -
поблизу стоїть хатина.
Видко вікна...  Ґанок бачить.
А на нім бабуся наче!
До Марічки посміхнулась,
дуже приязно кивнула -
розмовляти ніби хоче.
У бабусі добрі очі.

Підійшло дівча швиденько,
привіталося гарненько.
А старенька тут питає:
- На когось, мабуть, чекаєш?
За зайчам притьмом гайнула,
так що геть про все забула.
Тут дівча змішалось, звісно.
Каже їй: Я ненавмисно.
Зайченя гарненьке, миле.
Приголубити лиш хтіла.
Та воно, мабуть, злякалось,
що ображу... Утікало.
Я  ж люблю звірят, до речі,
тож поводжусь зАвжди ґречно.

- Так, - старенька відказала, -
Та про це зайча ж не знало.
Задуми людські для звірів
невідомі, будьмо щирі.
А тебе я поважаю,
менших бо не ображаєш.
І за добрість, як годиться,
відкриваю таємницю...
Кошик ось стоїть на ґанку
чарівний, не забаганка,
в нього миттю за наказом
лізуть всі гриби одразу.
Це дарунок мій для тебе,
доброту цінити треба.

- Йой, - дівча собі міркує, -
це бабуся так жартує.
Кошик цей звичайний, наче,
мАла схожий я, тим паче.
Та от слід було б спитати,
як це друзів відшукати, -
схаменулося дитятко.
Тільки зникла раптом хатка.

Та зате навколо діти,
можна вже й погомоніти,
посміятись, поспівати,
пиріжків покуштувати.
І надумала дівчатко
розповісти всім про хатку.
Ну, про ту, що у глибинці,
про бабусю в тій хатинці,
про даруночок чуднИй,
кошик ніби чарівнИй.
 
Друзі слухають, мов казку
(хтось повірив не одразу),
адже кошик не вражає,
особливостей не має.
Та одначе звеселило.
Хмурий тільки от Данило.
- Як це так - хтось пнеться-гнеться...
Іншим кошик дістається?!
ЧарівнИй, не будь-який! -
шепотить під ніс малий.
ПОки всі відпочивають,
він ті кошики міняє -
кошика Марічки взяв,
а свогО залишив там.

Відпочили всі гарненько,
час збиратись по опеньки,
тож по кошики вже йдуть
до ялиночки... А тут...
Друг Данило вже простує.
Як же він усіх здивує!

І відтак, за півгодини,
почалися дивні чини -
йде Данило, а грибочки,
поздиравшись на пеньочки,
всі до кошика жадають,
взяти їх хлопча прохають.
Тягнуть міцно за штанинку.
Без потреб згинати спинку!
- Гей, візьми нас, - вимагають
та у кіш самі пірнають.

Час минає дуже швидко,
за грибами ліс не видко.
Та вони все прибувають
і собою засипають.
Тут уже Данило просить,
репетує: Досить! Досить!
Друзі, де ви?! Поможіть!
Від грибів убережіть!

Підоспіли дітлахи:
- Що тут сталось? Де гриби?
Тільки шишок є гора!
Розсміялась дітвора.
Та Данилі не до сміху.
Розповів, що та вся “втіха” -
покарання за обман.

Тож усім він слово дав:
не лінитись, не брехати,
більш не заздрити, не красти,
відтепер не дратуватись,      
вірним дружбі залишатись.