Тремтять у небi зорi

Тремтять у небі зорі,
Земля творить життя.
І де віднині і понині
Земля молитвою цвіте,
Ти - крок священний по утробі.
Ти – перший урок.
А далі,- вічний гріх.
Допоки дійдеш до зірок.
Ти - сон тремтячий і блаженний.
Дурманна ніч життя.
Ти – жінка із ребра і світу.
І є тепер: віднині і донині.
Ти йтимеш по купині гарячій.
І ще помилуєш себе.
Усе прощати і не прощати.
Тебе земля створила.
А пам*ятаєш ?
Уже який то вік назад,
яку секунду і хвилину,
в яку стражденну мить,
Закувши тебе люб*в й кайданами
Вели тебе на страту,
На життя й на ґвалт.
Нащо родила мати Жінку?
Переплелися богові уста,
Переплелись пророкові скрижалі.
Ти вічна і не праведна
Як в радості, так і в жалю.
І волокли тебе
розхристану за розвітрені коси:
В подобі до тебе сотворенні,
Вражені тобою тяжко і вщент.
І ти стояла гола,на Голгофі смілива,
І прекрасна,
І не сміливо, терпко
Ховала груди од чортів.
Торкались кігті
Стегон і вагіни.
І нахилявсь до тебе, все пробачивши,Господь,
Стирав долонями гірку сльозу.
І притулявсь боязко і гірко
До тебе хрест його правічний.
Сто раз зґвалтована весна…
Як тяжко в цій молитві.
Сто баб розтерзали твої уста,
Сто смертей тобі й твоїй дитині
Вслід
І сто хрестів
Обернутих в могили.
А жити, неначе, треба -
Треба жити !