І дорога стелиться, аж лячно.
І степи задумались до хмар.
І життя твоє собаче
Все заплуталось в дорозі віковій.
І здіймаєш очі ти з-під вій,
Аж до неба й бога заодно.
Будеш плентатися між хатами,
Будеш чути оди і прокляття.
Будеш спати на подушці кам*яній.
І розлучниці-тривоги задушили б все до тла.
Тільки ти молитися не вмієш,
Тільки ти все віриш у себе.
Тягнешся до неба, хмара - лине;
Ти стоїш, оддавши все життю.
Може ти придумаєш ще, нащо:
Бог той думками набив чого?
Ти йому на слід ногою станеш,
Ти - наповнений той мукою до тла.
Мрії : гніт і воскресіння -
Все тобі!
Ти наповнений і радістю й злобою:
Викував любов, як той граніт.
І повторять твоє слово
Тисячі в одвіт.
І не журись журбою,
У твоїй руці душа:
Зморена й отруєна тобою…
Все зринає і летить
Аж до віків…
Навік.
Генiю
© Copyright: Надежда Свитодольская, 2019
Свидетельство о публикации №119091604532
Свидетельство о публикации №119091604532
Рецензии