Туди завжди думками лину,
Де отча хата, рідний край,
Де посадив колись калину,
Й помандрував за небокрай.
Там все так серцю рідне й миле,
Старенька мати край воріт,
Там журавель чека журливо,
Там мальв барвистий диво-пліт.
Що б не робив в душі тривога
І серденько чомусь щемить.
Зове у даль мене дорога –
У отчий край вона біжить.
І ось дорога знову в’ється
До тої хати вдалині,
Де серце радісно заб’ється,
Де було любо так мені.
І ось вернувсь – мене стрічає
Старенька мати край воріт,
Калина радісно вітає
Вдягнувшись рясно в білий цвіт.
І журавель кивнув привітно,
Всміхнулось сонце в вишині,
Збулися мрії заповітні –
Я знову в рідній стороні.
Тут при дорозі є криниця,
А в ній джерельна б’є вода,
Добром до всіх вона іскриться
Прихожим спрагу тамува.
Я їй низесенько вклонюся,
Чолом до зрубу припаду,
Води студеної нап’юся –
Немов з дитинства оживу.
05.06.17
Криниця
© Copyright: Игорь Кознарский, 2019
Свидетельство о публикации №119091404177
Свидетельство о публикации №119091404177
Рецензии