Я у барвах осінніх наснаги шукала
із дощами дрібними, легким вітерцем.
Осінь стільки доріжок мені маркувала,
та я в бабине літо піду мандрівцем.
Там немає вже спеки і сонце ласкаве,
там у засіках безліч розкішних скарбів.
Та ґаздиня старанно усе назбирала.
Попросити що-небудь на згадку собі?
— Ти зроби таку ласку, краса золотава:
довше літечко бабине наворожи,
доточи ще часу, щоб услід не латала —
бабин вік закороткий, от що не кажи.
Я не хочу втрачати від нього нічого:
ні жарини з душі, ні сльозини з очей,
із освідчень палких навіть слова одного,
ні хвилини з полону солодких ночей.
Не таке вже й наївне у мене прохання:
(на порозі пора кришталевих троянд)
ще тепла у дозріле звичайне кохання,
невгамовній душі добру мірку розрад.
Таня СВІТЛА
11.2018 р.
Робота художника Віллема Хайенраетса
Я у барвах...
© Copyright: Татьяна Бевз, 2019
Свидетельство о публикации №119091108821
Свидетельство о публикации №119091108821
Рецензии