Ми з тобою спізнились на зустріч – може, років на двадцять, чи тридцять.
Не завжди все від нас і залежить. Є обставини. Доля. І сенс.
Так буває в людей, що до щастя їх підносять не крила, а крильця.
Лиш малесенькі крильця надії... Ну, то й що, головне – до небес.
Одне одному ми вже простили і запізнення, й десятиріччя
поокремих років існування, і утому від досвіду літ.
Нам часу небагато лишилось, нам потрібно вдивлятись в обличчя
пильно так, як ніколи раніше, бо у наших очах – цілий світ.
Може, наша минула незустріч порятунком була для любові –
ми б тоді розминулись з тобою, а незустрічі – краще розлук...
Про минуле – не треба... Не можна. Зупиняєм себе на півслові.
Залишається тільки майбутнє, що зростає зі сплетених рук...
Ми з тобою спiзнились на зустрiч...
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119091006765
Свидетельство о публикации №119091006765
Рецензии