Залізними лещатами руки...
За глотку...гордість... затискала совість...
Щоб саме біль...твою писала повість...
І стверджувала долі береги...
Чи міг побачить неба синій шовк?
Цвітіння вишні...променем надії?
Відчуть слова розп'ятого Мессії?
А ще, як голос шепотіння змовк...
Коли ти зміг підняти догори...
Свій погляд...в спразі...як папір зім'ятий...
Допоки ми не нАвчимось прощати...
З душі не зняти панцирі кори...
Допоки носим на руках себе...
Коли на серці із заліза лати...
Коли сумління кинуто за грати...
То не почути тихій зов небес...
Зал зними лещатами руки...
© Copyright: Евгений Голоюх, 2019
Свидетельство о публикации №119090906762
Свидетельство о публикации №119090906762
Рецензии
