Михельсону

Шановний пан Михельсон.
Ваш вірш «Ця країна в якій неможливо жити» написаний хитро зплетено, надумано і не щиро.
В першу чергу парафраз на вірш В. Симоненко «Лебеді материнства», (всього на два афористичні рядки), взяті Вами для переробки тексту, викликає до Вас самі негативні і не приємні почуття.
Ви, шановний пан, навроді зверхньо пробуєте сказати, від себе щось занадто розумне і повчальне тим самим закривши собою Василя Андрійовича так немов він щось таке собі невеличке як капля в морі, а Ви є якийсь новий Соломон, нового царя Давида і  Вірсавії. І в той же час так собі немов зненацька опускаєте нижче плінтуса людину і великого поета талант якого і слава давно признанані не тільки в Україні, а в світі.
Але як на мене то Ви не є син своєї Батьківщини-України, а всього навсього спекулянт, перекупщик  який запросто «може все на світі обрати» в тому числі і Батьківщину. (Чи то Україну, чи Росію, чи Ізраїль).
Можна все обрати сину,
Особливо свою Батьківщину.
Пишите Ви і наголошуюте в кінці вірша так само як у Симоненко.
І навіщо Вам було використовувати для свого красного слівця саме найдорожчі і золоті слова поета:
Можна все на світі вибирати сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Ви, шановний пан, своїми словами мабуть хотіли сказати, що все на світі продається і покупається? Що за Вашим віршем все «обирається»?
Читаючи рядки «про країну в якій не можливо жити» водночас думаєш про себе: а чи автор сам розуміє про, що він говорить:
Ця країна, в якій неможливо жити,
Де стріляють просто тому, що мріють,
Де ростуть на дахах і деревах квіти,
Де усі самі себе не розуміють –
Саме головне, що: «усі самі себе не розуміють…// І «Стріляють просто тому, що мріють».  Як прикажите сприймати оці Ваші слова сонного марення?
Дуже прикро за Василя Андрійовича у якого провідним мотивом у вірші «Лебеді материнства» була любов і вірність до матері і до Батьківщини, як до самих найдорожчих і найрідніших людей, де мати як Батьківщина, єдина і неповторна, а у Вас  це  звучить як зрадливе почуття, як «домовленность з Богом як з нормальним будистом// І лише тому, що тут все своє».
Ваше порівняння Батьківщини з «обручкою» також примітивне, як соломина за яку Ви хватаєтесь тому, що Ви уперто проголошуєте:  «Можна все обрати сину,//Особливо свою Батьківщину». А коли так, то що вже говорити про Вашу «обручку», про Ваші «олівці і ручки»
Дуже «глибокі і філософські» знання у автора відносно жінки про яку він говорить у виразі: «Ще не знавши жінок, ти точно вже знав про Неї».
По перше треба здогадатися про кого саме «про Неї» йдеться мова, а потім вже здогадавшись, що автор говорить про Батьківщину-Україну, задаєшся питанням: а як же саме цей вираз потрібно розуміти? Чому саме «… не знавши жінок…»?  В якому розумінні «не знавши»? Не кохаючи їх? Чи не пізнавши жінку як жінку, як матір та саме головне, що не пізнавши не лише одну єдину жінку в образі Батьківщини, а багатьох тому як у вірші сказано, «не пізнавши» саме  «жінок» у множині.
Перелицьовані Вами по своєму, золоті рядки В.Симоненко вказують на те, що Ви немов хочете сказати, що Ви розумніший від Симоненко, (в чому я дуже сумніваюсь), а ще й на те, що Ви хизуєтесь перед читачами, немов ось я який журналюга, а повчаю самого Василя Андрійовича.
Ви можете мені заперечити, як Вам заманеться та тільки Від Вашого вірша навіває не «вітер з України», а   щось Ваше «своє» особисте.