Загубитися тут, посеред Будапешту,
це, звичайно, звичайно для мене.
А втім... всі десь щезли, то, певно, що я - то не решта!
І не вогнища людства потріпаний дим.
Ну, скажіть же, коли ти - дрібниця дрібниці,
то тобі вже не доля зостатись на мить
в цих пухкеньких сюжетиках символом криці,
під якою й каміння коштовне пищить.
І вечірня пора, що навруг обгортає
монументи, будинки, палаци, мости -
це твоє розуміння можливого раю,
у якому екскурсії водиш вже ти.
Навіть небо - і те задивилось на душу,
що не знає, а де ж той автобус стоїть.
Ти смієшся?
А я озиратися мушу
у надії знайти ту блаженую мить,
від якої і розум, і серце розтануть
у земному блаженстві ходіння туди,
де, загублені в нетрях Європи, постануть
ті, хто подихом іншим лишають сліди..:)
5 хвилин бiля тисячолiття
© Copyright: Александр Ноцкий, 2019
Свидетельство о публикации №119090801459
Свидетельство о публикации №119090801459
Рецензии