Звичайна стор я

У нічному клубі Юля з Оксаною були нічними зірками. Оксана — висока струнка блондинка, із довгим рівним волоссям, у коротенькій яскравій сукні, в босоніжках на високому тоненькому каблучку. А Юля середнього зросту, з каштановим волоссям, блакитними очима, спортивною фігурою (займалася в школі карате і спортивними танцями), була у джинсових шортах, майці, із сяючою біжутерією, в яскравих босоніжках. Обоє вродливі, яскраві, рухалися невимушено і гарно. Тож хлопці і чоловіки не могли відвести від них погляду, під час танцю кожен намагався бути ближче. А інші дівчата намагались копіювати рухи тих двох красунь, але настільки старалися, що виглядали інколи навіть смішними. Часом котрась копилила губку, вередувала, щоб якось привернути увагу кавалера до себе. Оксана з Юлею все це, звісно, помічали і ще більше заводили присутніх.
Оксана потягла подругу за руку до столика, плюхнулась у м’якеньке крісло:  — Давай відпочинемо! Ми ж з тобою не на змаганнях, —  і дзвінко засміялася. —  Бачиш, Оксано, он ту плюшку… Дивиться на тебе, як на ворога народу. Її зяблик все на тебе дзьоба розкривав!
—  То її, мабуть, від злості ще більше роздуло!
—  Ха-ха-ха!
До дівчат підбіг офіціант і на таці приніс два помаранчевих коктейлі.
— Ми не замовляли! Ви помилилися!
— Ні, я не помилився. Вам “Секс на пляжі” від о-он тих чоловіків. За столиком два молодика помахали дівчатам руками.
— Ой, як приємно, - замурколтіла Оксана.
— Ні, не треба. Віднесіть ці “Секси” їм. Ми можемо й самі собі купити, що захочемо, — сердито відповіла Юля.
—  Хочете пийте, хочете ні. Я залишу вам на столику. Вже все заплачено. Смачного, — і офіціант швидко відійшов.
— Ой, Юлько, що тобі не подобається?
—  Не хочу я потім їхніх набридливих залицянь…
—  Ти ж сама їх не просила, значить нічим і не зобов’язана. Розслабся.
— О, моя улюблена мелодія. Пішли, Оксано.
І ось Юля в середині, на високих каблучках танцює шафлл. Навколо хлопці шаленіють, заохочують викриками. Раптом перед Юлею з’являється невисокий чорнявий хлопець і починає повторювати її рухи. Коло розширилося. Оксана вищала і підстрибувала від захоплення.
По закінченню цього танцю всі аплодуввали парі незвичайних танцюристів. Юля посміхнулася хлопцеві:
—  Молодець! —  і до Оксани: — Пішли, подруго, віддихаюсь.
Вони вийшли на подвір’я. Юля глибоко вдихнула нічне прохолодне повітря, а Оксана смачно затягнулась сигареткою.
—  Дівчатка, ви — прикраса сьогоднішньої вечірки!— підійшов до них хлопець, який щойно танцював із Юлею. —  Мене звати Іван. А ось і мій друг — Максим.
— Юля.
—  Оксана.
— Дуже приємно. Дівчатонька. можна, ми за ваш столик підсядемо? Бо ми прийшли пізніше — і вже немає вільних місць.
—  Будь ласка, - відповіла Оксана. —  нам не шкода…
Уже майже під ранок подружки пішли додому, а їх нові знайомі проводжали. Спочатку йшли разом, а потім Оксана з Максимом трішки відстали. Вони часом зупинялися й довго цілувалися. Юля й Іван йшли повільно попереду.
—  Юленько, давай завтра десь зустрінемось за кавою, чи поплаваємо на катамарані, чи.. куди схочеш…
— Ні, Ваню, в мене завтра увесь день запланований…
—  То давай тоді, коли тобі зручно. Скажи мені свій номер телефону.
—  Навіщо?
—  Як навіщо? Ти мені подобаєшся, я хочу тебе ще побачити.
—  Слухай, Ваню, — зупинилася дівчина,— якби я зустрічалася з усіма хлопцями, кому подобаюсь, то ким би я, по-твоєму, була?
— Вибач, Юлю, я не думав про тебе погано і не хотів образити…
—  Ти мене не образив. Далі я піду сама, мій будинок майже поруч.
— Так давай доведу…
— Ні. Не треба. Я не люблю цікавих.
— Може, все-таки даси свій номер…
—  Ні, не треба мені телефонувати.
—  Гаразд, як скажеш. Бувай.
— На добраніч, — і Юля швидко пішла, не озираючись.
Іван запалив і чекав, поки наблизиться парочка. Максим ішов, обіймаючи Оксану, і сипав жартами, а вона дзвінко сміялася. Коли вони вже порівнялися, товариш щось шепнув Іванові на вухо. Дійшовши до дороги, Максим зупинив таксі:
—  Тебе підкинути, Іване?
— Ні, дякую, я хочу пройтися.
Наступного дня після обіду Оксана з Юлею загоряли на пляжі.
—  Ну, Оксано, не спи. То що далі?
—  А далі… далі Максим викликав мені таксі. Ми домовилися зустрітися у середу. Він працює в ресторані охоронцем. У середу — вихідний.
— Куди підете?
—  Ще не знаю, потім вирішимо. Але думаю, — загадково глянула на подругу, — що з нами будете й ви з Іваном.
—  Я не впевнена, що так і буде.
—  Юльчику, не комизися. Ви так гарно танцювали! Я була у захваті! Що з того, як будемо вчотирьох? І веселіше, і економніше, —  підморгнула.
— Пішли, Оксаночко. Ще поплаваємо, обсохнемо — і додому…
Юля сиділа вдома перед телевізором і пила холодний чай з лимоном. Вона жила окремо від батьків у квартирі, що залишилася від бабусі. Мама і тато (обоє лікарі) хотіли бачити дочку юристом. Влаштували в університет, потім підшукали хороше місце. Юля попрацювала чотири роки і звільнилася. Хоч і добре справлялася з роботою, але відчувала, що це не її. Аби не слухати постійні докори батьків, переїхала жити сюди. Колишні клієнти інколи зверталися до Юлі чи направляли знайомих. То ж який не який. А заробіток був. Але головне — вона почала займатися тим, до чого прагнула. Юля малювала картини олійними фарбами, в основному це була якась абстракція. Спочатку дарувала знайомим на якісь свята. Але якось Оксана умовила її виставити хоча б три картини в своєму магазині. Картини стояли там місяців зо два. Але якось зайшли туристи-іноземці. Поприцмакували язиками і … купили усі три. Ввечері прибігла Оксана із сяючими очима і помахала перед Юлиним носом віялом із купюр:
—  Тримай, подруго, з тебе “Шеридан”!
Та й батьки не перестали опікуватися Юлею. Раз на тиждень, а то й двічі, приїжджали з повним багажником продуктів, аби “дитя не голодувало”. Тато тицяв у руку гроші, а мама охала і бігала по квартирі з ганчіркою, змахуючи пилинки. Юля спочатку сердилася, а потім махнула рукою: батьків же не перевиховаєш. Та й зрештою, про кого їм іще піклуватися — вона ж у них одиначка.
По телевізору не було нічого цікавого, і Юля клацала з каналу на канал. Раптом бринькнув телефон: прийшло SMS-повідомлення. Дівчина подивилася на екран: номер незнайомий. “Юлю, пробач. Через Максима умовив Оксану дати твій номер телефону. Думаю про тебе. Іван”.
—  Ну, Оксано, ось я тебе побачу!..
Через хвилину — знову SMS: “Ти заборонила мені телефонувати, але нічого не сказала щодо писанини. От я і користуюсь моментом :)”
Юля посміхнулась:
—  Хитрий!
“Юленько! Ти, танцюючи. Продряпала своїми каблучками моє серце. І тепер з нього, замість крові, скрапують ось ці SMSки”.
— Ну от, —  говорила сама з собою Юля, по телевізору нічого немає, зате в телефоні комедія.
“Юльчику,” - знову бринькнув телефон. “Юльчику! Я навіть не знаю, чи читаєш мої повідомлення. Хоч би нявкнула до мене...” Дівчина засміялася, набрала “Няу” і відправила. Відповідь не забарилася: “Яке щастя! Це твоє “няу” —  найпрекрасніше слово за увесь день!!! А можна я зателефоную?” Юля завагалася, потім написала: “Гаразд”. Пролунав дзвінок.
—  Привіт, Юлю.
—  Привіт.
— Я дуже радий тебе чути…
І Юля, яка заборонила до себе телефонувати, уже сміялася і розмовляла з Іваном майже годину.
Нарешті середа. Нічний клуб. За столиком Максим з Оксаною час від часу цілуються, сміються. Юля ж з Іваном сидять трохи скромніше. Зате, коли виходили танцювати… Тут уже вищали і підсвистували не тільки Оксана з Максимом: Івану і Юлі не було рівних. До них у клубі приєдналися знайомі, було весело, ніч промайнула, як мить.
Максим та Оксана знову поїхали на таксі. Іван з Юлею повільно йшли набережною. Море хлюпало об берег. На пляжі стрічали світанок закохані пари.
—  Оце б скупатися, мрійно промовила Юля, — зараз море тепле і чисте.
—  Так в чому справа? Ти ж тут поряд живеш. Хутко за купальником!
І ось світанок наповнився молодим дзвінким сміхом. Іван присідав у воді, щоб подружка залізла йому на плечі, потім швидко схоплювався — і Юля летіла з виском. На березі хлопець обгорнув свою супутницю м’яким рушником. Було приємно сидіти, слухати шум моря, спостерігати за чайками…
Іванові так і кортіло поцілувати Юлю, але чомусь він її побоювався: вона була водночас проста, весела, грайлива і… неприступна.
—  Ну що, Юлю, давай збиратися, бо спізнюсь на роботу.
—  Ой, як же ти працюватимеш? І хвилини не спав.
—  Нічого, покажуся начальству і скажу, що їду за викликом встановлювати антивірус й інші програми.
—  Хочеш, Ваню, приїжджай до мене на сніданок.
—  Із задоволенням, —  хлопець посміхнувся, бо й не сподівався на такий поворот подій.
Дзвінок в квартиру. На порозі Іван з квітами, шампанським і тортом:
— І чим пригощатиме юна господиня?
— Салатиком “Морський бриз” і картоплею в депресії.
— Це ж яка така картопля?
—  А така: вся пом’ята і подавлена — пюре.
Іван засміявся:
— Пішли шеф-повар.
Іван, скуштувавши салат, запитав:
—  О, Юленько, ти часом не закохалася?
—  І не мрій. - Але ж салат пересолений…
— Справді, трішки. Але ж він “Морський бриз”. А де ти, Ваню, бачив несолоне море?
—  Сьогодні, Юлю, море було солодким, бо в ньому купалася моя цукерочка.
—  Ну якщо я тебе запросила, то це ще не значить, що твоя.
—  Це питання часу… Юлю, можна, я приляжу трішки? Очі щось злипаються.
—  Та і я не проти. Пішли. А тільки дивись: без рук!
—  Що ти, мене Оксана попередила, що в тебе коричневий пояс, —  і засміявся.
Як тільки вони прилягли, то Юля за кілька хвилин вже й заснула. Іван посміхнувся, тихенько поцілував їй носика, обійняв — і теж заснув.
Після нічного гуляння і ранкового купання молодята навіть не помітили, як у дверях заклацав замок. Батьки вирішили пообідати з донькою, от і зайшли з повними пакунками. Тато пройшов на кухню, а мати пішла до кімнати … і заклякла: їхня доня солодко спала в обіймах якогось молодика.
— Ну де ви там? —  гукнув батько.
Іван прокинувся, оглянувся і рукою поштовхав Юлю. Вона муркнула, відкрила і одразу ж схопилася. За материною спиною показався батько:
—  Оце так! Схоже на те, що ми сьогодні познайомимося з майбутнім зятем. Чи, може, це у вас так…
Юля злякано закліпала:
— Я вам зараз усе поясню.
—  Давайте краще вже я, - втрутився Іван. - У нас із Юлею все серйозно. Я їй давно говорив, щоб вона мене вам представила. От і випала… нагода…
—  Ну що ж, —  промовила нарешті мати, —  я накрию стіл. Юлю, йдіть умивайтеся.
У ванній Юля вдячно потиснула Івану руку:
—  Дякую, якось потім виплутаємось із цієї ситуації.
—  Та що там… Я оце думаю: я ніколи не був одруженим. Є шанс спробувати, як воно.
—  Я тобі дам шанс, — хлюпнула на хлопця водою.
— Все-все-все! Я пожартував!
— Пожартував?
— Ні, я пожартував, що пожартував. Пішли вже швидше до батьків, бо я боюсь, що після води можу ще й кулаком по пиці отримати, —  Іван згріб у свої руки Юлю,підняв, поставив на ноги і поцілував.
Минув рік. У Юлиній квартирі було повно гостей. Господиня дала в руки Оксані пакунок:
— Тут пляшечка з молоком, памперси, іграшки…
— Не хвилюйся, ми ж не на цілий день їдемо. Скоро вам привеземо додому вже похрещеного Андрійка.
Іван передав у руки Максимові сина:
— Обережно тільки своїми лапищами.
— Сказав таке! Лапища! Оксана говорить, що мої руки ніжні.
—  І коли ви вже одружитеся? —  запитала подруга.
Максим підморгнув:
—  Встигнемо. Ми ще погуляємо. Нас у спину ніхто ж не підганяв.
Іван засміявся, обійняв за плечі Юлю і поцілував. Мати й собі пригорнулася до чоловіка: нарешті і донька в надійних руках, і дочекалися внука.