Дзвонили телефони в чист м пол

Дзвонили телефони в чистім полі
І вітер дим продовжував мести,
Але ніхто вже, за велінням долі,
Не міг на ті дзвінки відповісти.
Бо хтось у танку, як у пекла топці,
Пораненого друга прикривав.
Хіба тоді вмирали наші хлопці,
За те, щоб хтось над ними кепкував?
І Місяц плив, як човен в океані,
Дивився мовчки, що творив Мордор.
А хтось,  зібравши силоньки останні,
Брів через той, "зелений коридор".
Який вже смерть взяла в свої тенета,
Який кровІ встиг випити сповна.
І на все це скрізь цівку кулемета
Дивилась своїм поглядом війна. 
 Хтось на собі ніс рештки свого друга,
Щоб потім їх по-людські поховать.
Не розумію, звідки йде наруга
Над тим, що треба вічно пам`ятать?
Палали соняхи, диміли БеТеРи,
Вцілілі йшли в надії, що дійдуть.
Ішла війна уже нової ери.
Її герої в пам`яті живуть.
Дзвонили телефони в чистім полі
І вітер дим продовжував нести…
І, в решті решт, на всі питання долі
Повинен хтось нам всім відповісти.
                29 серпня 2019 року.