Не питай мене, мамо, чом заплакані очі,
Чом із неба блакиттю не стикається зір.
Завжди мріяла я безтурботно- дівочо
Про взаємне кохання довіку з одним.
Не питай мене, мати, куди посмішка ділась,
Куди думки шалені, наче коні несуть.
Моя мрія здійснилась. Тільки небом змарнілим
Недовіра й підозри моє серденько рвуть.
Чим же я завинила? Щірість, ласку, довіру
Дарувала одному, з ким щаслива була.
Не питай мене, мати, чом надію покинув,
Свою душу забравши, я від нього пішла.
Сльози висохнуть, мамо. Пригорнуся до тебе.
Ти мені колискову заспівай, як колись.
Повернуся в дитинство, к мріям ще не здійсненим,
Де кохання- це щастя.
Тільки ти не журись.
Не питай мене, мамо, чом заплакани очи
© Copyright: Татьяна Ерёменко, 2019
Свидетельство о публикации №119082807648
Свидетельство о публикации №119082807648
Рецензии