Я усе пам‘ятаю - тільки твоє ім‘я
Випадково згубилось у ковдрі шовковій на ранок.
Так буває, коли туманіє ще холодом скута земля,
Тихне дзвін голосів і порожніх надтріснутих склянок.
Я усе пам'ятаю - божився, хоч Богом не став.
Говорив, що у зорях ні справжньої суті, ні блиску,
Що для променів сонця - не мали з тобою підстав,
Серпень вже догорів - хоч для нас він без жодного зиску.
Ми збідніли на літо! В кишенях - вже осінь сама,
Наших доль не з'єднає пожовкле туге перевесло.
Пам'ятаю усе: два у небі крила, зокрема,
І закреслюю знов, до весни щоб ім'я не воскресло.
Ми збiднiли на лiто
© Copyright: Стах Розсоха, 2019
Свидетельство о публикации №119082803044
Свидетельство о публикации №119082803044
Рецензии
