Не кличу... Тетяна Левицька

Оригінал:


Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.
Очей не затуляла
від смутку і утрати,
а розправляла крила,
коли вели на страту.
Збирала на обніжках
своєї долі зерня.
З роси, сльози у віршах
черпала я натхнення.
Не відокремить зливи
від серця, неба, поля.
Таке життя мінливе -
ясне і сивочоле!
В нім смерть і воскресіння
несуть бурхливі води.
Ніщо без потрясіння
на цій землі не вродить!


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Ночей не кличу тёмных:
приходят сами в лето.
Нет призраков бездомных,
но ранние рассветы
прогонят тучи даром
и вновь обнимут душу.
Не только про стожары -
пишу о боли глуше.
Очей не прикрывала
от всех утрат я, кстати,
а крылья расправляла,
когда вели к расплате.
Искала на обжинках
я зёрна страстной доли -
из слёз, из рос, в снежинках
черпа'ла строки с болью..
Не отделить все ливни
от сердца, неба, поля...
А жизнь - неумолима,
Зла, ясна...поневоле..
смертей и воскресений
несут её потоки…
Ничто без потрясений
здесь не родится в сроки.


Аватар Автора оригинала