Ми з тобою пізні квіти.
Мої губи ти пригубиш,
Вяжу мереживом надію,
Питаю, чи мене ти любиш?..
А я люблю, як умію.
Якщо любиш, ростуть крила,
Я літаю дні і ночі,
Я тобі не говорила?
Як я люблю твої очі.
Не почуття, якесь нашестя...
З тобою купаюсь в зорях ясних,
Для душі черпаю щастя,
Я коромислом небесним.
Чи я сама того хотіла,
Чи може сам Господь хотів,
Любов запалала, замерехтіла,
В бунтівному морі почуттів.
Першим променем у грудях,
Моє серце своїм грієш,
Любиш чи мене на людях?..
Знаю, любиш, як умієш.
З тобою світ у позолоті,
Срібні сни і кольорові,
Що буде завтра? Буде потім...
Серце в трепеті любові.
Ми з тобою пізні квіти,
В рубінах осіннього заката,
Ми зустрілись, щоб зігрітись,
Наша любов не винувата.
Автор: Н.П.Рубан.
Поздние цветы
© Copyright: Надежда Рубан, 2019
Свидетельство о публикации №119082307825
Свидетельство о публикации №119082307825
Рецензии