Ти не покличеш, королево.
У твоїм царстві тиша й мир.
Ескалібур затоплений
ржавіє,
як Ланселот
знесилений у пошуках Граалю.
Ця гра, що тішить тебе, Алю,
мене страшить.
Що скажуть діти?
Як пень старий в оточенні грибів,
трухлявію в оточенні книжок.
Палає свічка,
мандри на папері,
всі відьми навернулись у Христа.
І тінь твоя, що,
наче парасоль у спеку невідступно захищала,
зненацька зникла.
Під палючим сонцем, на березі пустому
засмаглий та прекрасний, наче грецький бог…
Де старість, де страхи, де пристрасті марнотні?
Зігрітий сонцем чую моря спів.
Моя сирено, як колись я твій,
та не невільник вже твоїх смертей маленьких.
Ти не покличеш, королево моїх снів,
що зрадили мене, довірившись тобі
…коли схиляв коліно,
плечей торкався меч
тобою наречений…
Fin amant
© Copyright: Олись Лапковский, 2019
Свидетельство о публикации №119082307130
Свидетельство о публикации №119082307130
Рецензии