А очі твої – голубі, мов волошки.
Вони два озерця, в них неба блакить.
Їх води прозорі, глибокі, звабливі.
Я в них потонув, закохавшись, за мить.
В очах потонув непомітно для себе,
Піддавшись звабливості їх глибини.
Нічого в житті мені більше не треба,
Хай тільки на мене поглянуть вони.
Один лише погляд - щасливий і щирий,
Такий, як колись, що не можу забуть.
Коли пригорнув тебе ніжно до себе -
І ти не пручалась - кохала мабуть.
А потім ти скажеш - любові немає,
Даруючи іншому ночі і дні…
Признайся, кохана, чому ж обіймаєш
І палко цілуєш мене у ві сні?
Оч - волошки
© Copyright: Александр Тихоня, 2019
Свидетельство о публикации №119081208166
Свидетельство о публикации №119081208166
Рецензии