10. 08. 19

Вкради мої сни і зміни стосунки,
Залиш тихі зорі і ніжні цілунки.
Вплітай у слова щирі малюнки,
Які дарували благословенні чаклунки.

***
Був тихий вечір, ти говорив,
Що буде день, про нас складатимуть казки.
Печаль принесли шквал та вітряний порив –
Не випадково іншу боготворив.

Казав тоді – байки й легенди,
Клянувся, що в останній раз.
А в моїм світі як не біль, то перешкоди
І тисячі забутих фраз.

В ту ніч, коли благословляли відьми,
Я чула спів, який лякав і відганяв з пітьми,
Хтось в колисковій малював сльозами
І оплітав мій стан думками-берегами.

А я закинула той страх куди подалі,
Бо, що ж за горе між нашими серцями?
Між ними не було ні страху, ні печалі,
Їх не відносило у різні каземати.

А потім ти, як грім посеред штилю,
Зірвався в море, де панують хвилі –
Здалось тобі, що серед темних вод
Із нею бути не знайдеш перешкод.

Та не збагнув одну ти правду з поміж інших –
Ніхто б тебе утримувать не став.
Кому потрібен той, хто сам себе вважає грішним?
Кому захочеться зайняти п’єдестал?

Ти вибач, правді дивлюсь я відкрито в очі –
А чим займається твоя душа – твоя ж біда.
Не вітер стиха шепче нам пораду,
Не відьми й чаклуни плетуть розправу.
Ніхто не винен, що у нас пусте життя –
Ти можеш пригати, лякати і пищати
Та в серці не лишилось каяття.
Ми самі обираємо свій шлях, свої пуття.