Друга легенда про криничного журавля

(Із книжки для дітей "Криничний журавель")

Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.

По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.

Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.

Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрИни,
а поряд кущ і лисячі сліди.

Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і кришталеву досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.

Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.

Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…

Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води, –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавждИ!

31.07.2019