Пёрышки - Ганна Осадко

вольный перевод с украинского
стиха Ганны Осадко "Пірячко  невагоме",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2012/08/15/7563



       Пёрышки

Укрыться в этом славном месте,
как во плетёной рукавичке.
Здесь камни льют тепло приветно
и память у цветов деви'чья.

Меж простыней сырых и белых
звучит чужой язык гортанный.
Здесь голубям, совсем несмелым,
и крохи малые желанны.

Темны, стремятся в небо церкви,
полшага- тучи с жаждой грома.
Цвет кожи тут у местных женщин -
смесь мокачино с каплей рома.

Тут ни к чему грустить о доме
и незачем бумагу тратить.
Тут воля в ветреной истоме.
Рыб под мостом тут можно гладить.

Всё в этом городе чудесно,
как в кресле бабкином, смешалось.
Вот ангел держит небо честно,
горгулий гонит прочь, не жалясь.

В гербарий листья собираю
под полушёпот "гули-гули"
и снова шишки набиваю,
но не предвижу новой бури.

Сырой зимы в тепле дождаться,
пить с моря сладкий запах тины,
пока не сможет оказаться
под снегом цвет герани синей.

Мне б, как в убежище, в любви
тут, как в последний раз, укрыться.
Тут чайка пёрышки свои
на камень сбросив, хочет скрыться.



       Пірячко  невагоме

Заховатись у цьому місті, як у плетеній рукавичці,
Де каміння дихає тепло, де у квітів – дівоча пам'ять,
Простирадла вогкі та білі, дивна  мова чужа, гортанна,
Голубі голуби збирають хліб любові – увесь, до крихти...
Чорні кірхи стримлять у  небо, ще півкроку – прохромлять хмари,
Колір шкіри жінок тутешніх – мокачіно і крапля рому,
Ні за домом не сумувати, ні листів не писати – пощо?
Тільки вітер, і тільки площа, і рибини ручні під мостом...
Умоститись у цьому місті, як на бабциному фотелі,
Там, де ангел тримає стелю, відганяє лихих горгулій,
У гербарій збирати листя, набивати чергові ґулі,
І півпошепки «гулі-гулі», і півподихом  «моє серце»...
Дочекатись зими вогкої, з моря запах солодкий твані,
і герані приспались снігом, і у віршах – як грудки - коми,
Заховатись у цій любові_бомбосховищі_як_востаннє,
Мокра чайка на чорний камінь кине пір'ячко невагоме...