Доля

Ти доле моя де? Блукаєш десь степами,
Чи в сутінки дібров не видячи зайшла?
Питаюсь у Богів безсонними ночами
І де ж то я таку, гірку як ти знайшла?

Блудниця, вельми щей гуляєшся, регочеш
До солодощів сліз ти наспір заграєш.
Спокійного життя ти як завжди не хочеш,
І тільки поміж слів образливих снуєш.

Як була я в Богів, і світу ще не знала
Блукала поміж доль і вибрала тебе...
Ти осторонь від всіх, зажурена стояла,
Й тримала у руках маленьке портмане.

Коштовностей й валют у ньому не бувало,
Сказать яке старе, мабуть не має слів.
Мов сніг біле перо в карманчику лежало
Воно немов би щойно лиш вилетіло з снів.

Збрехала. Тим пером, писалися поєми,
Ним щастя й біль усе виводилось в слова.
Промовила тобі шепочучи: "ідемо",
І боязко, помалу, я в світ собі пішла.

Літа, літа, літа блукалися блукали.
у темінь наших снів прокралась, мов змія,
Палка пекуча біль, та разом ми стояли
Та доля з портмане біле перо і я.