Очі фарбую в чорне...
Вуста у червону помаду,
І маску, на тіло - червоне.
Я рада тобі, дуже рада...
І на душу бронік рваний,
І холод на теплі руки.
Чого ти прийшов мій незваний?
Душа моя - чорні круки....
Вустами: "вже більш не потрібен!"
І очі ховаю в небо...
Ти до чародія подібен...
Лиш слово, і я до тебе.
Болить, розриває знемога...
Ховаю тремтячі плечі,
"Вдягайся тепліше небога!
А очі сумні знов доречі..."
Небога
© Copyright: Кира Фарида, 2019
Свидетельство о публикации №119072304675
Свидетельство о публикации №119072304675
Рецензии