Сивим листопадом душу затянуло
Схолодило серце і остигли дні,
Літо мов видіння швидко промайнуло
І тепер дощами пахне вже мені.
Ти такий далекий, і мабудь забутий
Але образ рідний в серці бережу
Знов у телефоні голос твій закутий,
Я тебе кохаю, може я брешу?
Хвилями в години розтягнула осінь,
Золотим багрянцем душу замело.
Може ці тумани дурять мене досі?
Може це кохання десь вже відгуло?
Я не знаю точно бути чи не бути,
Я не знаю де ти, я не знаю з ким.
Образ найрідніший трохи позабутий
І по серцю осінь, і в легені дим...
Листопадом
© Copyright: Кира Фарида, 2019
Свидетельство о публикации №119072304421
Свидетельство о публикации №119072304421
Рецензии