Присіла мить на мить перепочити.
Здавалось, тиша, але й та не мовчить:
В ногах потріскує вже перестигле жито,
А в небі серце за лелеками щемить.
Згадала юність мить — стала плести віночок,
Скріпила стрічкою його, от коси й розплелись.
Там вдалині є річка, хата, гойдалка, садочок...
І зрозуміла мить, що тут була колись!
Тут схід і захід сонця триває урочисто.
Повітря свіже рве стінки аорт.
І передумала мить повертатись в місто,
Де мода з часом в ногу, де комфорт.
У вишиванку зранку нарядилась.
Взяла відерце — по воду пішла.
І тут навіки жити залишилась,
Де народилася й закохана була.
22.07.2019
МИТЬ
© Copyright: Ирина Куленюк, 2019
Свидетельство о публикации №119072207015
Свидетельство о публикации №119072207015
Рецензии