Спалили нелюди пшеницю

Спалили нелюди пшеницю,
Але ж пшениця – хліб святий.
А далі наплюють в криницю,
Тоді й води з неї не пий.

Ще вчора золотом  світилась
Пшенична нива  у степу,
А серед ночі обвуглилась,
Й така впала на землю цю святу.

Згорів на вуголь кожен колос,
Вуглинками ж бо він  зробивсь.
Невже штовхав їх лихий голос?
На кого нелюд обізливсь?

Чим завинила ця пшениця?
Чим завинив святий  цей хліб?
Бо був би хліб   і паляниця,
І не один чудовий сніп.

Що думав нелюд,ніж палити?
Про що були його  думки?
Гріхи не легко  відмолити.
За це не в рай  будуть стежки.

Свята пшениця  вуглем стала.
Воює в людях сатана.
Нікому ж там  не заважала –
Вона ж стояла ,як стіна.

Золотий колос  був  налитий,
Жнива на носі вже от-от…
Та нелюд є несамовитий.
Який закладений  був лот?

І не боялися ж бо Бога
Антихристи зловісні ті.
Куди душі  буде дорога
За ці зерниночки святі?

Як можна  було  так чинити?
До того як  було  дійти?
За що  було цей хліб  палити?
І як на шлях такий зійти?

Нема у серці у них  Бога,
Нема святого і в  душі.
Невже не взяла їх тривога,
Що не спечуться калачі?

Господь за це ж бо їх накаже,
Але не знають навіть як.
Цей гріх безслідно не поляже –
«Скуштують»   же вуглин цих смак.

20.01.2019 р.


Рецензии