Затримка лiтака. Поема

Подивився я в калюжу:
У калюжі лист пожовклий.
Прочитав я лист. Кленовий.
Лист від тебе. Лист мені.
Пишеш ти: «Життя хрінове.
Вже літак на злітній смузі.
Оголошено посадку...»
Далі – смайлики сумні.

Розумію: не встигаєш.
Як же так? – Біда та й годі.
Що ж – в'яжу на вузол небо
І ховаю у рюкзак.
Приголомшений диспетчер
Миттю з будки вибігає:
«Боже мій! Пропало небо!
Не злетить тепер літак!».

Пробігає стюардеса,
А за нею бортмеханік:
«Як це так? - Пропало небо.
От - було і вже нема...»
«Відміняєм рейс?» – «Напевно!».
Далі що? – Танок із панік.
Панікують пасажири.
Навкруги лише пітьма.

«Небо! Небо! Де ти? Де ти?» –
Хтось кричить (точніше – виє).
Хтось звертається до Бога.
Показились геть усі.
Я такий – душа поета –
Посміхнувся (я це вмію).
Просто вийшов на дорогу
І – до тебе. На таксі.

Чорним болем пілигрима
Ти писала дивні вірші.
У зло-болісному блюзі
В них братались Бог і чорт.
Я зайшов – і зникла рима.
Говорю: «Мені повір же:
Твій літак на злітній смузі.
То ж – гайда в аеропорт!»

Ти повірити не хтіла.
Прокричала: «Ні! Не треба!
Відчипися! Йди додому!
Я не встигла! Вийшов час!».
Я відкрив рюкзак (от, діло!)
Ну а там - на вузол небо.
Далі – просто до судоми:
Віршеблюз – літакоджаз!

Знов - таксі (в нім не засну я).
Поліцаї-імбіцили.
Перехрестя. Світлофори.
Шлях з безодні до мети.
Щастя все-таки існує.
Є рюкзак. Є небо ціле.
Ну, скажи, - конкретна фора:
На літак встигаєш ти.

***
В аеропорту тим часом істерика тотальна.
Позвали єпископа з архемандритом.
Читають молитви. Торкаються сакрального.
Журналісти роблять сюжети занадто колоритні.
Мовляв, сьогодні там-то й там-то о такій-то годині небо зникло безслідно.
Беруть інтерв'ю в диспетчера – головного свідка.
Намагаються з'ясувати що за цим усим послідує.
Диспетчер розповідає деталі. В його руках - іконка і церковна свічка.

Звичайно, все це виглядає не надто правдиво.
Журналістам доволі складно все це коментувати.
Тут під'їзжає таксі. З нього виходжу я, кажу: «Зараз буде диво!».
І починаю дуже повільно небо з рюкзака діставати.

***
Пройшло години дві. Не більше.
Летів літак. Був дивний вечір.
І ти. І я. І наші вірші.
І десь за обрієм диспетчер.