мара

блекотою засіяне макове поле колишнє,
поривається фарба  через палітру майоріти,
та замішане в стогонах,
горем розмішане тісто землі,
сукня печалі
розвішана на п'єдесталі,
де пам'ятник справжнім чуттям мав би бути,
ганчір'я на залишку
смикає вітер поривами давнього спогаду,
поколює серце,
дрижить, забуваючи себе, крапля жалю
на карнізі старої розрухи,
вливається криком у вуха
чуже мені скигління

12.17
20190715


Рецензии