Я триматиму тебе, люба, на короткому повідку,
хоч служитиму тобі вірно, наче відданий Санчо Панса.
Я не знаю напевно, хто ти. Відчуваю тебе таку,
що потрапила в моє тіло, наче бульбашки у шампанське.
Ти – вода, що шліфує камінь й під час повені ; греблю рве.
Напуваєш моє коріння ; й ґрунт підточуєш піді мною.
Ти – моє сприйняття, мій погляд, дещо внутрішньо зорове ,
що рятунок несе й водночас йде на сталу мене війною.
Ти розхитуєш мої стіни, я тримаю їх, мов атлант.
Ти – рух соків, хмільне бродіння, руйнівна і рушійна сила.
В тебе розмах такий, що конче необхідний мені талант,
аби добрі плоди здобутку я під серцем своїм носила.
Я не знаю напевно, хто ти...
© Copyright: Анна Щидловская, 2019
Свидетельство о публикации №119071404761
Свидетельство о публикации №119071404761
Рецензии
