Шануймося, доброд ю

      (Зеленському В., Президенту
      України)
Живу неблизько, відчуваю рідну
Усім єством, словом не погрішу.
Волею долі ти очолив бідну,
В прямому й переносному, біду
Сьогоднішньої неньки-України,
Маєш сприйняти сутність її, біль;
Найголовніше: з ким ти, та руїни
Осель народу твого, твоя ціль?
Не ображайся, на — ти, як до друга,
А ще, як сина, по віку, звісно.
Я — українець, народу наруга
Мене тривожить, вражає дійсно.
Жалкую, що немає поруч тебе
Здібних, досвідчених, патріотів.
Зумій почути, вони є під небом
Землі твоєї і споруд-дзотів.
Не став перед собою ілюзорну,
Лукавлять твої друзі, знайомі,
Ціль, навіть і партнери забугорні:
Крим був і повернувся у свій дім.
Обстоюючи цю неадекватну,
І винесену тезу за дужки,
Ти, мимоволі, зримо ставиш явну
І перешкоду, і відхід в стежки
В стрічі і спілкуванні з Президентом
Найближчої країни, Росії.
Даремна справа щось шукати, раптом
Знайти, щоб не стрічатись, носіїв.
Сучасникам і нам з тобою, змога
Не має під собою підґрунтя
Забути, що єднало нас, якмога.
Поговорити б вам щоб до пуття.
Скликати звідусіль тих Президентів
Держав, не дасть очікуваної
Домовленості, розумінь поготів.
Обхідний шлях до цілі явної.
Не ображайся, спілкуйся не тільки
З друзями, з суперечливими теж.
Нерідко неочікувані ліки
В пошуці щиросердому знайдеш.
Якщо мій вірш в пригоді тобі стане,
А може й я, вдячний буду без меж.
Шануймося, добродію, не пане.
Життя своє пильніше зваж, простеж.