Песнь о вещем Олеге А. Пушкин укр. переклад

Пісня про віщого Олега

Як нині збирається віщий Олег
Відомстити нерозумним хозарам,
Їх сели і ниви за буйний набіг
Прирік він мечам і пожежам;
З дружиною своєю, в Царгородської броні,
Князь по полю їде на вірному коні.

Та з чорного лісу назустріч йому
ступає натхненний чарівник,
Що покірний Перуну, старець, одному,
Завітів майбутнього вісник,
У молитвах, ворожіннях, що провів весь свiй вік.
І до мудрому старця під'їхав Олег.

«Скажи мені, чарівник, улюбленець богів,
Що збудеться в житті зі мною?
Чи скоро, на радість сусідів-ворогів,
Посиплять мене могильнiй землею?
Відкрий мені всю правду, не бійся мене:
В нагороду будь-якого візьмеш ти коня ».

«Волхви не бояться могутніх владик,
Вiд князiв їм дар не потрібний;
Правдивий і вільний їх віщий язик
І з волею небесною дружний.
Майбутнi роки ховаються в імлі;
Але бачу я жеребок твiй на світлому чолі.

Запам'ятай же нині ти слово моє:
Воїновi слава - відрада;
Перемогою прославлено ім'я твоє;
Твій щит на брамах Царгорода;
І хвилі і суша покірні тобі;
Заздрить навiть недруг чудової долi.

І синього моря оманливий вал
У години рокової негоди,
І пращ, і стріла, і лукавий кинджал
Пощадять переможця і роки ...
В обладунках суворих не відаєш ран;
Охоронеця незримого тобi Є дано.

Твій кінь не боїться ратних подвигів;
Він, чуючи вершника волю,
Те сумирний стоїть під стрілами ворогів,
Те мчить по ратному полю.
І холод і січа йому є нічого ...
Але приймеш ти смерть від коня свого ».

Олег посміхнувся - проте чоло
І погляд затьмарилися думою.
В мовчанні, рукою спершись на сідло,
З коня він злазить, похмурий;
І вірного друга прощальній рукою
І гладить і терплять по шиї крутiй.

«Прощавай, мій друже, мій вірний слуга,
Розлучитися настала часинка;
Тепер відпочивай! вже не ступить нога
В твоє позолочене стремя.
Прощавай та втішайся - та пам'ятай мене.
Ви, отроки-друзі, візьміть коня,

Покрийте попоною, волохатою ковдрою;
В мій луг за вуздечку відведіть;
Купайте; годуєте добірною їжою;
Криничною водою напоїть .
І отроки то з конем відійшли,
А князевi іншого коня підвели.

Святкує з дружиною віщий Олег
При дзвоні веселому глека.
І кучері їх білі, як ранковий сніг
Над славної головою майдана...
Вони поминають минулі дні
І битви, де разом рубалися вони ...

«Але де мій товариш? - промовив Олег, -
Скажіть, де кінь мій запопадливий?
Чи здоровий? Чи теж саме легкий його біг?
Чи теж саме він є бурхливий, грайливий? »
І послухає відповідь: на пагорбі крутому
Давно вже спочив непробудним він сном.

Могутній Олег головою поник
І думає: «Що ж ворожіння?
Чарівник, ти брехливий, божевільний старий!
Зневажити б твоє пророкування!
Мій кінь і донині носив би мене ».
І хоче побачити він кістки коня.

Ось їде могутній Олег знадвору,
З ним Ігор та найстаріші гості,
І бачать - на пагорбі, на Дніпра берегах,
Кінське лежать благородні всi кістки;
Їх миють дощі, засипає їх пил,
І вітер хвилює над ними ковил.

Князь тихо на череп коня наступив
І мовив: «Спи, друг самотній!
Твій старий власник тебе пережив:
На тризні, вже недалекій,
Вже не ти під сокирою ковила заллєш
І гарячої кров'ю мій прах напоїш!

Так ось де таїлася погибель моя!
Мені смертю кістка загрожувала! »
З мертвої голови гробова змія,
Сичачи, між тим вилазила;
Як чорна стрічка, кругом ніг обвилася,
І скрикнув раптово ужалений князь.

Ковші кругові, піною  шиплять
На тризні плачевною Олега;
Князь Ігор і Ольга на пагорбі сидять;
Дружина святкує у берега;
Бійці згадують минулі дні
І битви, де разом рубалися вони.