Василий Стус. То, что за смертью было...

То, что за смертью было, я познал.
Всю силу неразгаданного действа,
весь мрак небес и топь земли в движеньи.
И тяжко жить, тем знаньем подперев
на пустоши, в трухе свое жилище.
Склепенье склепа, праха праха прах
вошли в тебя, осилив, умертвили.
Уже тебе вовек не овладеть
доверчивым тем сердцем. Все - в руинах.
Свет, в котором выросла душа,
померк. Это твоя, Ересиарх,
тяжкая плата, знанье ужасное.
Вот - твой убийца: руку подает,
в улыбке счастья, долгих лет желает,
запряча ненависть, как будто нож...

Оригинал:

Василь Стус. Те, що було за смертю, я пізнав...

Те, що було за смертю, я пізнав.
Всю силу таємничого діяння,
весь морок неб і твань землі движку.
І тяжко жити, цим знанням підперши
свою оселю, витрухлу на пустку.
Склепіння склепу, тліну тліну тлін
опав тебе, подужав і змертвив.
І вже тобі повік не відволодати
довірливого серця. Все — в подобах.
Світ, у котрому виросла душа,
зінакшав. Це твоя, Єресіярхе,
найтяжча плата і страшне знання.
Ось — твій убивця: руку подає,
всміхається, щасливих зичить років,
ховаючи зненависть, як ножа…