Легенда о дицентре. Разбитое сердце

Легенда про дицентру. (Розбите серце)

(французська)

Ліс довкола - куди не дивися,
Вже і сонечко долі сідає...
Заблукала Жанетта у лісі
І стежини додому немає.

Налякалася дівчина дуже,
- Порятуйте! - до хрипу гукала...
Та у відповідь лише байдуже,
Їй відлуння у лісі лунало.

Наморилася, навіть і ніжки
Вже Жанетту не можуть тримати...
На корягу схилилася - трішки
Відпочити схотілося, знати.

Й задрімала вона на корязі.
І крізь сон плинуть сльози гарячі...
Та відчула, як раптом, наразі,
Хтось лизнув її в щічку неначе!

Відкриває із остраху очі -
Та боятися сенсу немає:
Там мисливський собака знов хоче
Облизати! Й хвостом мотиляє!

Поруч - коник і легінь на ньому,
Тихо каже: - Сідайте швиденько,
Підвезу до села вас, додому,
А дорога туди не близенька!

Не баріться, бо будемо в хащі
Аж до самого ранку блукати... -
І Жанетта вже потім нізащо
Не могла ту дорогу згадати.

Лише те вона і пам'ятала -
Як юнак у сідло піднімає...
Й щоб Жанетта з сідла не упала,
Дуже міцно її обіймає!

На околиці, біля хатини,
Він на землю з коня опускає,
На прощання цілує дівчину...
Мить - і вершника більше немає.

Та уперше торкались до неї
Так жагуче вуста чоловічі...
І Жанетта душой усією
Забажала знов глянути в вічі

Отому юнакові... Чекає
Цілий день вона... Другий... І п'ятий...
Де він? Хто він? - Нічого не знає,
Та й забув її, мабуть, він, знати.

Ось якась кавалькада над вечір
Проїзджає селом, пребагата...
Миттю хустку Жанетта на плечі
І мерщій у садочок, де хата.

Там попереду - хлопець красивий.
Це ж - отой! Поряд дівка білява...
Похитнулася юнка без сили,
Горем серце її розірвало!

А із серця червоно-багряна
Квітка виросла... Так ось буває...
Досі квітне Жанеттина рана
І народ її всяк називає.

Квітка ж наша - це серце розбите,
У садочку так гарно квітує...
І уранці, росою умита,
Колихається. ніби все чує...
     4.07.2013г.

- - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:


Легенда о дицентре. (Разбитое сердце)

(французская)


Лес вокруг, куда ни посмотри,
Уже и солнышко к земле садится...
Заблудилась Жанетта в лесу
И тропинки домой нет.

Испугалась девушка очень,
- Спасите! - до хрипа кричала...
Да в ответ лишь равнодушно
Ей эхо в лесу звучало.

Устала, даже и ножки
Уже Жанетту не могут держать...
На корягу склонилась - немножко
Отдохнуть захотелось, видать.

И задремала она на коряге.
И сквозь сон текут слёзы горячие...
И почувствовала, как вдруг, ей-ей,
Кто-то лизнул её в щёчку как-будто!

Открывает в страхе глаза -
Но бояться смысла нет:
Там охотничья собака снова хочет
Облизать. И хвостом машет!

Рядом конёк и юноша на нём,
Тихо говорит: - Садитесь скорее,
Подвезу к деревне вас, домой,
А дорога туда неблизкая!

Не мешкайте, или будем в чаще
Аж до самого утра бродить... -
И Жанетта уже потом ни за что
Не могла ту дорогу вспомнить.

Лишь то она и помнила -
Как юноша в седло поднимает...
И, чтобы Жанетта с седла не упала,
Очень крепко её обнимает!

На околице, возле хатёнки,
Уже на землю с коня опускает,
На прощание целует девушку...
Миг - и всадника больше нет.

Да впервые прикасались к ней
Так страстно уста мужские...
И Жанетта душою всею
Пожелала опять глянуть в глаза

Тому юноше... Ожидает
Целый день она... Второй... И пятый...
Где он? Кто он? - Ничего не знает,
Да и забыл её, наверное, он, знать.

Вот какая-то кавалькада над вечер
Проезжает деревней, очень богатая...
Мигом платок Жанетта на плечи
И скорей в садочек у хатёнки.

Там впереди - парень красивый.
Это же - тот! Рядом девушка белокурая...
Покачнулась девчонка без сил,
Горем сердце её разорвало!

А из сердца красно-багряный
Цветок вырос... Так вот бывает…
До сих пор цветёт Жанеттина рана
И народ её по разному называет.

Цветок же наш - это "сердце разбитое",
В садике так красиво цветёт...
И утром, росою умытый,
Качается. Будто всё слышит....