про турботу

жебонить легким грузом гірський струмок,
пташка б'є крилом,
струшуючи з каплями води пил доріг,
важіль дня тягне вліво у вечір
купатися їй щоразу, коли вона бачить в воді таких же, як і сама,
що милуються світом і не турбуються про завтра,
що буде все ж Божим днем,
і не зовсім нашим,
бо час не обіймає,
а обминає нас у майбутньому,
якого може і не бути

19.23
01,07,2019


Рецензии