Iловайська трагедiя

Чомусь не спалося мені,
В ті дні,
Година - дві і знову до роботи,
Спалах, вогні, тривога, по вінця скорботи.
Вірші вривалися немов мечами,
Писала, малювала, страх відчувала  плечима,
Хотіла встигнути, трансформувати біль,
Боляче, наче на рану сіль.
Видіння і тривога,
А перед очима дорога,
Молитви, благання, скорбота,
Знаю, відчувати чужу біль, моя робота.
Стомилася, заснула, ти зможеш,
Хтось прошепотів, з триножиш
Ворожого коня, він шепотів,
Я не розуміла, що він хотів.
Дивлюсь на небо, а воно в рамках пустих,
Пливуть наче хмаринки, вітер стих,
Все наче завмерло,
Подумала, небо померло.
День і ніч голоси і благання,
Марнії були мої намагання,
Не змогла дати пораду,
Всім єством відчувала зраду.
День минув і ніч, знову сон про небо,
О спаси, прошу тебе, Денебе,
Ті ж самі рамки, а в них, безліч,
Неумитих облич.
Прокинулась від болю,
Вони ж шукали дорогу на волю,
Так і не знайшли,
Неумитими на небо перейшли.