Ти не питай, чому слова мовчать М. Стулькивская

Оригинал:
http://www.stihi.ru/2014/01/19/11291

Ти  думаєш, мені бракує слів?-
Вони  з душею мовчки розмовляють.
Сумують, що  іще не випав сніг,
Та й променем надії звеселяють.

Ти  не питай, чому слова мовчать,
Чи плачуть стиха, як душа німіє…
Хворіють  з нею, а бува - кричать…
З  жалю тремтять, коли  серденько  мліє.

Буває, зійдуть сміхом на вустах,
Коли душі торкнеться  щось  приємне.
А можуть навіть  гаснути в очах,
Коли  болять… Коли болять взаємно...

Сніжинками  ще  забіліє сніг,
І  вогник  знову  у очах  засяє.
Не  думай, що мені бракує слів, -
Моя  душа із ними розмовляє...

Перевод Нины Уральской:

Ты думаешь, мне не хватает слов? -
Они с душой в молчанье безмятежны.
Грустят по белой кипени снегов
И утешают лучиком надежды.

Не вопрошай, зачем слова молчат,
Иль плачут в миг, когда душа немеет...
Болеют с нею, а порой - кричат...
Дрожат жалея, если сердце млеет.

Сойдутся вместе смехом на губах,
Когда душа полна блаженством дивным.
А могут просто гаснуть на глазах,
Когда болят...когда болят взаимно...

Еще всё будет...забелеет снег,
Огонь во взгляде снова засияет.
Не верь, что слов мне не хватает - нет!-
Моя душа их голосу внимает.