Вербо! Вербо!
Чого гілля своє опустила.
Стоїш твердо,
І коріння своє пустила.
Мені б силу,
Та красу незрівнянну.
Мені б крила,
Щоб душа політала.
А зелена верба,
Тихо гіллям качала.
Твоя сила - душа,
Тобі цього замало.
Твої крила-це діти,
Як ті соколята.
А красі не радій ти,
Треба щастя держати.
Із мораллю твоєю,
Ми вже розібрались.
Жити треба з душею,
І щоб очі сміялись.
Бо як помисли чисті,
Жити легше на світі.
Це моя краса в листі,
А твоя краса - діти!!!
Вербо! вербо!
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2019
Свидетельство о публикации №119061805790
Свидетельство о публикации №119061805790
Рецензии