знов скаламучена вода
і я пірнаю в вирій смутку…
десь, поміж гір бреде біда
і топче ніжну незабудку…
занадто пройдено доріг,
занадто випито водиці,
а чи пізнаєш свій поріг
та ті давно забуті лиця?..
бо згадка завжди копітка,
інакше і не може бути –
не вгледиш сяйва мідяка
коли вже «випив» слів отрути…
коли розкрила пащу ніч,
а темінь мерехтить зірками,
де ми з тобою віч-на-віч
в тім надвечір’ї без омани…
чутлива тиша уночі,
в тумані відчаю та болю
лякають виглядом корчі –
їм розгулятись не дозволю…
і знову вирину з глибин,
вдихну духм’яних трав та волі,
знайду найкращу із стежин
і в щастя побреду поволі…
11.06 – 16.06.2019
чутлива тиша...
© Copyright: Людмила Аристархова, 2019
Свидетельство о публикации №119061607584
Свидетельство о публикации №119061607584
Рецензии