Земля моя, як і чарівна жінка,
Кохає ніжно і любові жде,
А в серце вкралася якась журбинка,
Вода цілунків не залиша ніде.
І трав зелені, шовковисті коси,
Байдужі ноги топчуть без жалю.
На квітах вранці сльози, а не роси,
А лисття губ нам шепотять: люблю…
Живильна кров її тече по жилам річок,
Душа садами на весні цвіте,
І голосом її співає хор синичок,
І п’є бджола вино малинове, густе.
Моя Земля
© Copyright: Светлана Джежер, 2019
Свидетельство о публикации №119061006252
Свидетельство о публикации №119061006252
Рецензии
