Легiт

Як воно, жити спраглою
І блукати покрай небес?
Ти під сонцем, в губах засмаглою,
Цілувалася без адрес…

Так казали, що дивний легіт
Тебе викохав з-під дощу,
Ти пішла і почався скрегіт,
І почулося: «Не пущу!»

Піднімаючи мужні крила,
До твоїх доторкнувся вій.
З нього рвалась безмежна сила
І почався довічний бій.

Він цькував золоте світило
І загнав його в край небес.
Він спалив своє грішне тіло,
Але знов уночі воскрес.

Він шукав тебе в літніх грозах
І у сірих зимових днях.
Часто згадував у погрозах
І палив себе у вогнях.

Помирав, але знов на ранок,
Воскресаючи, йшов у бій,
Розганяв голубий серпанок,
Щоб торкнутись до твоїх вій.

Але ти не любила вітру,
З легковія робила шквал,
Очорняла земну палітру,
Під його войовничий шал.

Так казали, що дивний легіт,
Тебе викохав з-під дощу,
Часто чувся невтішний скрегіт
І печальне: «Не відпущу!»

__________________
© R. Tserkovnyy,2019