Висота Голгофи

Ти на світ дивився з висоти Голгофи,
Ти молився в муках на хресті,  за нас.
Біль  страждань жахливих  і пекельний дотик,
Відчував так гостро у смертельний час.

Сили покидали, кров текла струмками,
Прагну! - пересохлі мовили уста!
Та, здавалось , хочеш обійнять руками,
Хто в смиренні стане, тут біля хреста .

Кров холоне в жилах, як Тебе згадаю
Там, в стражданнях злісних за гріхи мої...
Подвига на світі більшого немає,
Незрівненна жертва Бога на землі.

Хоч в кривавих ранах руки  Твої  й ноги,
Хоч вінок з тернини, все чоло пробив!
Ти й тоді молився з висоти Голгофи ,
Щоб Всевишній Батько грішників простив.

Де черпав Ти сили, дивлячись на натовп,
Щоб  катів прощати, і любити їх ?
Щоб Себе у жертву за людей віддати! ?
Та простити щиро кривдників Ти зміг...

Глибина любові, висота прощення!
Як любити можна серед зла й ганьби?
Й чую голос в серці: Подивись  на Мене...
Пригадай Голгофу, й так, як Я  люби!..
~ДЛВ~