Чуєш,
кого ти боїшся, що так багато балакаєш?
Маскуєшся у слова, ніби у камуфляжку-фляжку,
Викидаєш щодень на гора, як замаханий шахтар,
тонни і тонни пустої породи
слів-слів-слів-слів-слів,
монологів – круглих і безконечних,
обведених білою крейдою страху –
бла-бла-бла-
кар!
Хто і коли тебе налякав – ясла? садочок? школа?
Перша вчительки? Дівчина, що кепкувала з твоєї сором’язливості? Мама?
Хто і коли пояснив – уколи першим,
бодай словом – і тікай, не дай
оговтатися,
агов,
чоловіче!
Вдихни глибоко тишу – і не бійся нікого.
Це не страшно – мовчати.
Це як поле зелене із намистинками маку,
Де маки – слова,
гарні, але не конче потрібні.
про мовчання
© Copyright: Ганна Осадко, 2019
Свидетельство о публикации №119060603658
Свидетельство о публикации №119060603658
Рецензии