Ти без жалю залишив все чомусь,
Хоч бачив і напевно добре знав —
Не зможу я належати комусь,
Та все ж покинув... щастя зруйнував.
А я просила, щоб прийшов хоч в сни
Щоб я згадала, як було колись.
Щоб знов почути подихи весни,
В п‘янкому поцілунку щоб злились.
Та ти пішов і не приходив в сни,
А снився, то від мене все втікав.
Казав: — Сини ростуть, ти не спіши
До мене на видовище заграв.
А я летіла в спогади свої,
У океан наших з тобою побажань.
Насправді всі вони були сумні —
Забрало тебе небо, без вагань.
Тобi
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2019
Свидетельство о публикации №119060502180
Свидетельство о публикации №119060502180
Рецензии