Мене кличуть бетонні стіни...
Де лишились болючі руїни.
Моїх темних ілюзій нічних..
Та неясних мар-почуттів.
Як сполохана дика пташка,
Що ледь дихає.. стомлено, важко.
Я лечу у твій вирій далекий,
Під крилом білосніжним лелеки...
Понад хмарами грається сонце,
Заглядає у неба віконце.
І зривається вітер гарячий,
Все знесе, неначе незрячий...
У прірву заводить, лоскоче,
Не питаючи..хочу, не хочу...
Врешті-решт таки долечу,
На плечі твоїм замовчу...
................................
Пам'ятаєш зіркове намисто
Чи багряне вранішнє листя,
Чи живильний неба ковток,
Що відправив нас до зірок?
Пам'ятаю стук серця досі,
На дворі улюблену осінь...
Що з похмурих руїн дістала...
Мою душу... на пір'я поклала.
Мене кличуть бетоннi стiни
© Copyright: Хелен Вольф, 2019
Свидетельство о публикации №119051204636
Свидетельство о публикации №119051204636
Рецензии
Красиво-то как, писать, простите, не берусь, но читаю и понимаю. Добраться Вам до своей звезды желаю.
Арт Таня 16.11.2019 22:10 • Заявить о нарушении
Арт Таня 16.11.2019 22:10 • Заявить о нарушении
Спасибо Вам сердечное, редко пишу на своём родном, очень рада, что Вам понравилось))
Спасибо за такое чудесное пожелание.. и Вам до Вашей.. быстрым рейсом долететь..!:)
С теплом и улыбкой, Х..
Хелен Вольф 16.11.2019 23:00 Заявить о нарушении
Спасибо за такое чудесное пожелание.. и Вам до Вашей.. быстрым рейсом долететь..!:)
С теплом и улыбкой, Х..
Хелен Вольф 16.11.2019 23:00 Заявить о нарушении